Відлітають в ирій індики

Текст сей становить розширений варіянт иншого тексту, написаного 2019 року, невдовзі по тому, як затвердили були нову редакцію українського правопису. Той менший текст писав я «з навчальною метою», але тепер наспіла пора докинути ще дві слові до одної правописної притичини. Не відкрию в них, певне, Америки (тут доречніше завважити: Індії), але, може, комусь цікаво й помічно з того буде.

(Розуміючи нехіть сьогочасного чительника до розлогих текстів, намагався, втім, бути я стислим і в заввагах, і в присудах.)

Відлітають в ирій індики

Обізнаність пересічного українського інтеліґента

в справах мовознавства малá і чим вона менша,

тим палкіші дискусії в справах правопису.

Здебільшого це виступи в обороні того,

до чого дана особа звикла і що їй до вподоби.

Юрій Шевельов

 

З-поміж усіх пропонов, що їх висунули були члени правописної комісії в новій редакції українського правопису (далі – УП), чи не найбільше галасу й колотнечі зчинилося довкола индика. Завинив сей птах початковим и, тобто и в назвуці — давньою правописною проблемою, що й досі спричиняється до активних обговорень і «ламання списів» в обороні тієї чи тієї позиції. В УП-2019 розв’язана вона була у спосіб, гідний царя Соломона: дозволено початкове и як варіянтне лише в «деяких словах» (подані, проте, тільки дві слові — і́рій і и́рій, і́род і и́род (‘дуже жорстока людина’) (УП-2019, 11), а також «на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання» і «в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: ийбе́н, ир, Ич-оба́, Кім Чен Ин» (т.с.).

Ідеться про поновлення початкової и як відтворення на письмі ортоепічної норми сучасної української літературної мови — вимови [іи] або [иі] на початку деяких слів. Згадана норма, втім, неоднозначна: зокрема, Олекса Синявський писав, що «це одна з можливих вимов, бо вимовляться вони [такі слова — Є. Р.] і з і» (Синявський, § 117). Згадана пропонова, крім відбиття вимовних особливостей літературної мови, сприяє ліпшому регламентуванню статусу [и] як елемента шестифонемної системи українського вокалізму (див. про це Німчук 2002, 34–37; Фаріон 2009, 52–60; Шевельов 2009, 321–323). Водночас маємо наголосити, що до кінця не зрозуміло, які слова можуть мати варіянти з початковим и — формулювання «деякі слова» й подані дві лексеми ирій та ирод проблеми ж бо не розв’язують.

Норма про назвукову и востаннє була в УП-1921, де зазначали, що «з початку слова, коли не вимовляється йі, треба писати і (але не и)… але перед н мож: инший, инколи, иней, иноді (УП-1921, 5). Те, що в УП-1921 подано лише чотири слова-варіянти з початковою и, досить прикметно, хоч і дивно з огляду на тогочасну словникарську практику. Зокрема, в найавторитетнішому лексикографічному джерелі початку ХХ століття — «Словарі української мови» за редакцією Бориса Грінченка — понад 90 слів з назвуковою и, з-поміж яких, зокрема, ива, идол, ижиця, имберь, инакший, индик, иней, инжир, инколи, иноді, инший, иржа, ирій, ирод, искра та ін., причім такі слова не мають варіянтів із початковим і. В іншому важливому джерелі — «Малорусько-німецькому словарі» Євгена Желехівського та Софрона Недільського — слів із назвуковою и куди більше й помітні як збіги зі словником Грінченка (наприклад, ива, инакший, инший, иржа, ирод та ин.), так і розбіжності з ним (игла, играшка, икра, имення, истина та ин.). У наступних редакціях правопису до норми про назвукову и не верталися (наприклад, «В початку слова и ніколи не пишеться…» (УП-1929, 4); «На початку слова завжди пишеться і…» (УП-1933, 8); «На початку слова пишеться і, а не и…» (УП-1946, 8)). Юрій Шевельов завважував щодо цього: «Причину виключення и на початку слова треба шукати в дуже типовому, але й дуже невідповідному, вже згадуваному нахилі до спрощення, який не бере до уваги ні справжнього сучасного стану мови, ні її історичного розвитку» (Шевельов 2009, 323).

Водночас в ортоепічних словниках української мови засвідчено нечітку вимову початкового і в деяких словах: якщо у словнику Миколи Погрібного до таких випадків належать тільки інде, інколи, іноді, інший, то в академічному словнику за редакцією Марії Пещак та Віталія Русанівського звук [іи] подано послідовно на початку слова в наголошеній позиції як у питомих (іграшка, ікло, іній, іноді, інший, іскра, іспит, істина та ин.), так і в позичених словах (ігрек, іксія, ілеус, імпорт, імпульс, іпсилон, ітрій та ин.). Таку вимову частково відбиває й мовна практика: крім славнозвісного випадку з назвою повісті Володимира Дрозда «Ирій», можна подати приклади як із художньої літератури, так і сучасного письмового мовлення: Яремо! герш-ту, хамів сину? Піди кобилу приведи, Подай патинки господині Та принеси мені води, Вимети хату, внеси дрова, Посип индикам, гусям дай, Піди до льоху, до корови, Та швидше, хаме!.. (Тарас Шевченко); Хто роджає краплї роси? Із чиєго лоня виходить лід і иней в воздусї — хто його родить? (Біблія в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя); Полетів надламаний журавлиний клин до чужого ирію – чи не загубився де в дунайських плавнях; а може, упав на землю, щоб останню раду відбути… (Роман Іваничук); Декотрі з них, створивши тіло з загуслого повітря, иноді є видимі для людей (Юрій Винничук); «Стоп Цензурі» бореться з усім, що зараз уособлює міністерство культури і його імітацію очільника, тому дякую за численні запрошення брати участь у мінкультівському конкурсі, але маратися в цьому не стану . І закликаю не псувати карму инших (Facebook: Eliash Strongowski, 2015).

З огляду на це, не дивно, що у проєкті Василя Німчука (1999) пропонували були писати и «в деяких словах, особливо перед приголосними н та р, на початку слова: ина́кше, и́ноді, и́нколи, и́нший, инакоду́мець, иншомо́вний, переина́кшити, иноро́дець, инопланетя́нин, инди́к, и́ній, иржа́, иржа́віти, иржа́ти, и́рій (пор. ви́рій), и́род (дуже жорстока людина, недолюдок), и́кати (пор. ги́кати), и́кавка (пор. ги́кавка)» (УП-1999). Схожу ініціативу мали й укладачі УП-2019, подаючи у проєкті норму про варіантне написання слів з початковими і чи и перед н та р (УП-2018, 6), хоча, як показують згадані приклади зі словників ХІХ – початку ХХ ст., наявність таких сонорних приголосних не обов’язкова. 

Водночас скидається на те, що чи не основною характеристикою назвуковости и стає саме її наголошеність. В академічному двадцятитомовому «Словнику української мови» (далі — СУМ-20) слів із назвуковим наголошеним і не так багато; з-поміж них можна виокремити три групи: а) позичені слова (і́біс, і́глу, і́грек, і́мідж, і́ндекс, і́нфікс, і́рис, і́шіас та ин.); б) питомі слова з приставним і (і́волга, і́грашка, і́кло, і́ржа, і́скра та похідні від них); в) питомі слова з кореневим і (і́нде, і́нколи, і́ноді, і́нший, істик, істина). Як нам видається, назвуковість и варт застосувати лиш до останньої групи, тобто поширювати варіянтність написання і/и на початку слова тільки на питомі слова з наголошеним першим звуком (и́нде, и́ній, и́нколи, и́ноді, и́ншість, и́нший, и́рій, и́стик, и́стина, и́стий), а також слова, похідні чи етимологічно пов’язані з ними, як-от инакові́рець, ина́кше, иномо́вець, иншомо́вний тощо, незалежно від їхнього наголосу (звісно, тут не йдеться про икавка, икання, ир, ич та інші слова, закріплені в СУМ-20 з назвуковою и). Варіянтність і/и в назвуці з огляду на традиційність написання, може, слушно й поширити на деякі инші слова, особливо идол, ирод тощо, але правомірність такої пропонови належить дослідити у спеціалізованих розвідках.

Тож... поки индики не летять ув ирій...